Вечір музичного мистецтва в Ліманова.

in Life Stories2 years ago (edited)

20220408_181102.jpg

Привіт усім! Незважаючи на те, що в моїй країні Україна йде запекла війна. Щодня гинуть і зникають безвісти десятки людей. Кожна країна живе своїм життям. Люди працюють, відзначають великодні свята, планують майбутнє і тішаться. Моє життя в Польщі йде помалу. Люди нікуди не поспішають часом чую від поляків : "по волі", "вольно", "спокойно". А якщо щось в мене не вицшло, то поляки відповідають так: "ніц сеу не стало" , "не переймайся", "нема проблемув". А коли погоджуються то кажуть "Докладнє" (точно) або "очевіще" (звичайно)
Багато разів вставляють слово "вьєм" (знаю), і це буває різна інтерпретація (знаю, знаєш, я знаю, знаєм, взнаєм), але в кожному реченні є це слово.
Мій одяг збірний з того, що мені дали поляки, лише сумочка є подарованою моєю мамою Оксаною. Це все хороші якісні речі відомих фірм. І я так вбралася тому, що йшла на концерт в Дім Культури в Ліманова. Пані Йоля, яка надала безкорисно мені житло запросила мене на цей концерт. Я подумала, що це не буде цікаво для Максима. А Марта взяла на кілька годин Максима до себе і своїх трьох дітей. Тому у мене був перший за довгий час культурний вечір. Я дуже цьому втішилася і чекала з нетерпінням.

20220408_185224.jpg

Коли ми прийшли в Дім Культури в Ліманова, то я побачила там старий апарат для показу фільмів. Він працював в 1991-2010 роках. Я ще не бачила такого апарату так близько, тому поспішила зробити кілька фотографій для збереження в пам'яті.

20220408_185233.jpg

20220408_185310.jpg

20220408_185305.jpg

Сам концерт був у великій залі кінотеатру. Було дуже багато людей з усього міста. Це були високоповажні люди. Пані Йоля мене представляла як дівчину з України. І багато людей жалібно дивилися на мене. Але більшість висловлювали свою підтримку. Мені було трохи ніяково від такої уваги до моєї скромної персони. Але люди в цьому місці одразу зауважили мене і хотіли пошвидше взнати хто я є.

20220408_185252.jpg

20220408_185243.jpg

20220408_185235.jpg

Зала наповнювалася людьми різного віку. Це були старші поважні пані і пани. А також багато молодих людей. Всі чекали початку концерту.
Я взяла програмку на вході в зал. Всі чекали на Реквієм Карла Дженкінса. На 13 частин цього твору. Цей твір Карл написав після смерті свого батька 2005 році. Він хотів, щоб люди на цілім світі стали приязними один до одного. Основною метою композитора запитати людей: "чим є смерть в стосунку до життя?"
Сам твір це 19 невеликих творів. А ми мали прослухати 13 з них. На початку твору можна почути виразну мелодію літургії, як концепція смерті, потім арфа додає ніжного сприйняття природи. В кінці виразно чути слова Benedictus i Agnus Dei.

20220408_185801.jpg

20220408_192703.jpg

Твір виконували хор з LimaNovum, диригент якого є з України Іван Врублевський. А всім твором керувала його дружина Анастасія Врублевська. Вони народилися в Одесі. Багато українців приймали участь в концерті. Це і в хорі, і в оркестрі, солісти також були з України: Мар'яна Полторак (сопрано),
Вікторія Житкова ( меццо сопрано), з Польщі:
Агата Фрондро (альт).

20220408_192657.jpg

20220408_190602.jpg

З першої хвилини на мене нахлинуло багато емоцій. З очей почали крапати сльози. Чи то музика була жалібною, наче весь світ плаче за моєю Україною! Реквієм за Україною!
Ні!!!!
Я плакала. Мій слух чув цю чудову музику, а очі бачили фотографії з Бучі, Києва, Харкова і Маріуполя. Щосекунди в моїй свідомості змінювалися зображення закривавленого тіла і зруйновані міста. Закатована і знищена Україна.
На сцені стояла декорація, яка зображувала хрест на цвинтарі і квіти. Я навіть кілька разів чітко чула назву моєї столиці "Київ".
Я не готова була до цього. Я не готова прощатися з Україною. Похоронити завжди легше, ніж боротися за життя.
Світ допоможи моїй Україні боротися проти російської агресії. Невже ніхто не може зупинити путіна і росію?
Прошу! Ще рано співати Реквієм! Ще рано!

20220408_201102.jpg

20220408_201024.jpg

20220408_201021.jpg

Після півторагодинного концерту я вийшла з зали. Мене все ще вітали поляки в Польщі. Вон навіть запрошували до себе на гостину.
А ще юні хлопці і дівчата, які виносили квіти для артистів на сцену, були одягнені в традиційний народний одяг Ліманова. Вони з радістю погодилися зфотографуватися зі мною. Це було ідеальне завершення цього чудового вечора. Хоч я і плакала, та мені потрібно було вивільнити ті думки і емоції, які назбиралися за довгий час. І саме класична музика вивільнила їх.
Дякую вам за увагу і прочитання цієї публікації. Усім здоров'я і миру.
Пишіть свої історії, діліться своїми емоціями і почуттями, ставте хештег #lifestories
Разом ми переможемо росію, головне не здаватися!

InShot_20220409_074114377.jpg

Sort:  

Дуже цікава та пізнавальна стаття. Музика дає силу!
Україна переможе 🇺🇦