Привіт усім. Я зараз надто втомлена на новій роботі в Тревізо, щоб писати щодня. Іноді я не можу через втому заснути, але мої думки лише про те, скільки я зможу тут працювати. З попередніх подій, які я описувала в своїх попередніх дописах. Сеньйора, яку я доглядала померла і мені запропонували роботу прибирати в домі молодої сім'ї. Для того, щоб мати хоч якісь права в Італії, я здійснила поїздку в Україну і назад. Я дуже переживала, але я хотіла працювати в Італії.
Коли я приїхала і вперше вийшла в місто Тревізо, то відчувала, що страшенно скучила за всім, мовою, старовинними будинками, мармуровими плитами, скульптурами.
Але місто не зраділо від мого приїзду.
Щодня мене чекають нові випробування і повна безвихідь. В такому становищі я не була давно. Мені сняться всі ті прибирання і постійні жарти з боку італійців. Але мені не смішно. Навіть дві вільні години мені не приносять задоволення.
Зараз з роботами зовсім кепсько в Італії. Ті, хто має більш менш хорошу роботу, то тримаються за неї, додому в Україну не їдуть, бо війна. Реалії навряд чи можна назвати позитивними. Добре там, де нас нема.
Щодня я себе заставляю працювати, тому що на разі іншої роботи в мене нема.
Hi to all. I am too tired working at my new job in Treviso to write posts every day. Sometimes I can't sleep because of fatigue, but my thoughts are only on how much I can work here. From the previous events that I described in my previous posts. The lady I was caring for died and I was offered a job cleaning the house of a young family. In order to have at least some rights in Italy, I made a trip to Ukraine and back. I was very worried, but I wanted to work in Italy.
When I arrived and went to the city of Treviso for the first time, I felt that I missed everything terribly, language, old houses, marble slabs, sculptures.
But the city was not happy about my arrival.
Every day I face new challenges and complete hopelessness. I have not been in this situation for a long time. I'm tired of all those cleaning and constant jokes from the Italians. But I'm not funny. Even two free hours do not give me pleasure.
Now the work is very bad in Italy. Those who have more or less good jobs, hold on to it, do not go home to Ukraine because of the war. The realities can hardly be called positive. Good where we are not.
I force myself to work every day because I don't have another job.
Але найбільше мене розізлила сьогоднішня подія. 10 місяців тому мене збила жінка на пішоходному переході. Під час цієї аварії я отримала численні синці і довго погано себе почувала. Та ще й мій велосипед був поламаний. Тоді було викликано поліцію і всі події задокументовано. А мене відправили в лікарню.
Так от сьогодні я прийшла в страхову дізнатися про мій випадок і мені сказали, що це я ще й винна. Що я влетіла на ровері з заду автомобіля в неналежному місці .Все перекручено повністю до навпаки.
Як так сталося і чому поліція надала такі дані мені не зрозуміло. Мені не давали нічого підписувати, ніяких документів, ніяких свідчень. По якихось незрозумілих мені причинах мене зробили ще й винною.
Мій велосипед залишається поламаним, на його ремонт потрібні кошти, які я сподівалася відшкодує мені страхова компанія. Залишається тішитися, що я залишилася тоді жива. А та жінка мабуть буде їздити доти, поки наступна аварія закінчиться летально. Ті, хто підмінив справжні події того дня будуть також в тому винні, адже, не покараний порушник й надалі їздить дорогами Тревізо. Порушниця мала нести відповідальність за скоєне правопорушення. Ось так Українці не мають прав в іншій державі. Іноді навіть в своїй тяжко добитися правди. А тут.....
Ось такі не веселі події в мене сьогодні.
But today's event angered me the most. 10 months ago I was hit by a woman at a crosswalk. During this accident I got numerous bruises and felt bad for a long time. And my bike was broken. Police were then called and all events documented. And I was sent to the hospital.
So today I came to the insurance company to find out about my case and I was told that I was also to blame. That I flew on a bike from the back of the car in the wrong place. Everything is completely distorted to the contrary.
I do not understand how this happened and why the police provided such information. I was not allowed to sign anything, no documents, no evidence. For some reason I did not understand, I was also found guilty.
My bike remains broken, I need funds to repair it, which I hoped the insurance company would reimburse me. It remains to be happy that I was alive then. And that woman will probably drive until the next accident is fatal. Those who changed the real events of that day will also be to blame, because the unpunished violator continues to drive on the roads of Treviso. The violator was to be held accountable for the offense. That's how Ukrainians have no rights in another state. Sometimes even in your own it is difficult to achieve the truth. And here.....
These are not happy events for me today.