Привіт, друзі! Даруйте мені за триденну відсутність, просто вибрики погоди та деякі особисті обставини на деякий час позбавили мене радості ведення мого блогу у Вулику (дуже мені подобається цей варіант перекладу слова Hive).
Отож був трудовий десант на поле і сімейне прополювання/сапання грядок. Цей день видався надзвичайно спекотним і, як у нас кажуть, парним (тобто надзвичайна вологість зробила повітря таким густим, що ним було важко дихати, таке враження, що ти воду ковтаєш). І до вечора у нас таки напарило.
В одну мить налетів сильний вітер, темні хмари які приблизно годину клубочилися десь на виднокраї, раптом опинилися над нашими головами. Оскільки ми з мамою були на полі, то сховалися у спеціальному вагончику, де ми зберігаємо різний господарський реманент. Ми зробили це дуже вчасно, коли лише перші крупні краплі дощу почали вибивати міні-кратери у пилюці на витоптаній стежині. А потім небеса розверзлися.
Одномоментно з неба виплеснулося стільки води, що ми миттєво промокли б до ниточки, якби вчасно не сховалися. Ураганний вітер перетворив зливу на якийсь горизонтальний дощ, хоча ні, вживати слово горизонтальний буде не зовсім точно, просто верх та низ перестали існувати, зникли будь-які напрямки для орієнтації. Через кожен, навіть мікроскопічний отвір у вагончику всередину залітали бризки води. Ми намагалися перебувати у центрі приміщення, щоб не змокнути, це було складно, бо вагончик був зовсім крихітний.
Грім та блискавки теж були присутніми, але вони не були визначальним фактором пекла (іронічно вживати цей термін щодо буйства водяної стихії), яке бушувало довкола. Блискавиці не лякали, на відміну від сильного вітру. Неподалік від нас почувся голосний тріск – це вітер зламав березу. У такий час дуже небезпечно знаходитися під деревами. Уже наступного дня після цієї бурі я почула новину, що в сусідньому населеному пункті дерево, яке не встояло під сильними поривами вітру, убило дівчину. Вона зі своїми друзями сиділа у літній альтанці, коли налетів вітер. Вони повтікали у дім, але дівчина забула в альтанці мобільний телефон і повернулася за ним. У цей момент і сталася трагедія.
Нам пощастило, ми змогли перечекати негоду у відносній безпеці. Коли вітер став не таким сильним, але дощ ще продовжував іти, ми змогли відчинити двері вагончика і виглянути надвір. Наше поле перетворилося на озеро. Вода стояла всюди, калюжі були навіть на ділянках із покошеною травою, які втім зникли через годину після закінчення зливи (це не стосується калюж на ґрунтовій дорозі, по якій ми поверталися додому).
Буря сильно пошкодила магістральні лінії електропередач, то ж ми залишалися без електроенергії, води та інтернету майже добу. Ось такого лиха наробила нещодавня стихія.