Привіт, друзі! Кожен день у нас в Україні як порохова бочка. Війна продовжується. Я трохи проаналізував, що ж відбувається на даний момент, але звісно, що це мала частина того, що відбувається в наших реаліях.
Терористична росія продовжує свою брудну справу, яка наповнена доверху військовими злочинами.
Уявіть собі ніч, коли небо над Павлоградом та Кам'янським раптом оживає від гулу дронів – понад сто безпілотників, що несуть руйнування. Для жителів цих міст у Дніпропетровській області ця ніч з 15 на 16 жовтня стала ще одним випробуванням, де страх змішується з втомою від безкінечних тривог. Родини, що туляться в укриттях, чують вибухи, які влучають у тягові підстанції та теплоелектростанції, лишаючи тисячі без електрики. Одна з матерів, Марія з Павлограда, розповідає, як годувала свою маленьку доньку при світлі телефону, намагаючись заспокоїти її плач: "Ми вже звикли до темряви, але серце розривається, коли думаєш про зиму попереду". Пожежі, що спалахнули від уламків, не просто пошкодили інфраструктуру – вони зруйнували відчуття безпеки в домівках.
У Полтавській та Харківській областях подібні атаки перетворюють повсякденність на боротьбу за виживання. 19-річний хлопець з Дніпропетровщини, поранений уламком дрона, тепер лежить у лікарні, мріючи про повернення до нормального життя. Його історія – одна з багатьох, де молоді люди, повні планів, раптом стикаються з болем війни. За добу 20 поранених і один загиблий – цифри, за якими стоять обличчя: охоронець лікарні в Херсоні, що захищав пацієнтів, чи родина в Кам'янці-Дніпровській, чий автомобіль став мішенню, лишивши двох у шпиталі. У Херсонській області поранення 6-тижневої дитини стало символом жорстокості, що не щадить навіть найменших. Батьки, тримаючи її на руках, шепочуть слова надії, поки волонтери евакуюють сім'ї з прифронтових зон, де кожен день – це лотерея.
Але серед цього болю пробивається стійкість. Українські сили, захищаючи свої землі, завдають ударів у відповідь – по нафтовому терміналу в Феодосії, де 16 резервуарів охопило полум'я, чи по радіолокаційній станції в Красній Поляні. Для бійців на фронті ці успіхи – не просто тактика, а спосіб повернути надію родинам удома. Один з ветеранів, що пройшов реабілітацію в новому центрі Червоного Хреста в Хмельницькій області, ділиться: "Коли чуєш про наші удари, розумієш, що ми не здаємося – заради дітей, які заслуговують на мир". Громади об'єднуються: сусіди діляться генераторами, волонтери розвозять їжу, а діти малюють картини миру, аби не втратити віру.
Джерело
Міжнародний світ не стоїть осторонь цього людського страждання. Заяви з США про "нав'язування витрат Росії" та постачання допомоги, як карети швидкої від ЄС, стають рятувальним кругом для поранених душ. У той час, як на окупованих територіях діти стикаються з індоктринацією, втрачаючи частинку дитинства, союзники нагадують: солідарність може перемогти темряву.
Але, знаєте, я не зовсім довіряю тим заявам, довіряю тільки нашим Людям... Бо по-іншому ні як.
А міжнародна підтримка, подивимось як там буде... Звісно, нам це дуже необхідно і у великих обсягах.
Ці обстріли – не просто атаки на інфраструктуру, а на серця людей, але українці, з їхньою незламністю, продовжують триматися, чекаючи на світанок миру.
~~~ embed:UA1/comments/1o9086m/тіні reddit metadata:fFVBMXxodHRwczovL3d3dy5yZWRkaXQuY29tL3IvVUExL2NvbW1lbnRzLzFvOTA4Nm0v0YLRltC90ZZ8 ~~~втемрявіякнічніобстрілируйнують_світло/
This post has been shared on Reddit by @phdmed through the HivePosh initiative.
Як би не було б війни уявляю наскільки б ми вже просунулися у розвитку нашої Держави. Однак, реальність зовсім інша.