Секрети "Смарагдової зелені": Чому шедеври втрачають свій блиск?

Привіт усім! Як ваші справи? Я знаю, що багато хто з вас, як і я, обожнює історію мистецтва і, звичайно ж, цінує шедеври, які пережили століття. Але сьогодні я хочу поговорити про щось, що може змусити вас замислитись: навіть роботи таких геніїв, як Ван Гог, Моне та Сезанн, перебувають під загрозою, і виною тому — один із найяскравіших пігментів їхньої епохи.

Я говорю про смарагдову зелень (emerald green) — пігмент, який виник під час Другої промислової революції у 19 столітті завдяки значним успіхам у хімії. Це був мідний арсеніт, його просто обожнювали за інтенсивність і блиск. Крім вищезгаданих майстрів, його активно використовували Едвард Мунк і Роберт Делоне. Але що цікаво, вже тоді деякі художники, зокрема сам Ван Гог, помітили, що фарба з часом змінюється, втрачає свій оригінальний блиск, тріскається і спричиняє деформації поверхні. Пізніше ми взагалі дізналися, що він ще й високотоксичний.

Дослідники давно підозрювали, що деградація смарагдової зелені викликана її хімічною нестабільністю під впливом світла, вологості та деяких атмосферних газів. Ці умови змушують пігмент реагувати, вивільняючи сполуки арсену, змінюючи колір або утворюючи темні оксиди міді.

Нещодавно міжнародна команда науковців, очолювана Інститутом хімічних наук і технологій "Джуліо Натта" (SCITEC) CNR, вирішила копнути глибше і з'ясувати, що саме запускає цей руйнівний процес. Вони взяли під приціл культову олійну картину Джеймса Енсора «Інтрига» (1890 року), яка зберігається у Королівському музеї образотворчих мистецтв у Антверпені.

Щоб отримати повну картину, вони використали купу різних методів, включно з передовими методами синхротронного випромінювання — це, до речі, єдиний спосіб отримати конкретну інформацію про природу різних сполук арсену у шарах живопису на субмікронному рівні.

І що ж вони виявили? Виявляється, світло і вологість активують різні шляхи руйнування:

Вологість сприяє утворенню арсеноліту (As₂O₃) — це кристалічна сполука, яка робить фарбу крихкою та схильною до відшарування.

Світло, навпаки, спричиняє окислення початкового тривалентного арсену до пентавалентних сполук арсену — переважно на поверхні. Саме це призводить до появи тонкого білястого шару, який приглушує колір. Це, по суті, фотоокислювальна деградація.

The team studied James Ensor's iconic oil painting, The Intrigue (1890), housed in the Royal Museum of Fine Arts in Antwerp (Belgium). Credit: Royal Museum of Fine Arts Antwerp, KMSKA).

Загалом, хоча і світло, і вологість впливають на пігмент, результати експериментів показали, що деградація в лабораторних зразках, що були штучно зістарені світлом, сильно нагадує ту, яку зафіксували у зрізах з картини Енсора. Це дало підстави вважати, що саме світло становить першочергову, головну загрозу для «Інтриги» та, ймовірно, для інших шедеврів.

Але є і хороші новини! Дослідники не лише ідентифікували винуватців, а й запропонували стратегію моніторингу та пом'якшення наслідків.

Annelies Rios Casier (University of Antwerp) performing a micro-sampling from a green area of The Intrigue (1890, Royal Museum of Fine Arts Antwerp, KMSKA) by James Ensor before sending the sample to the ESRF, the European Synchrotron. Credit: Lies Vanbiervliet

Виявляється, просто оцінити стан фарби візуально або за кольором недостатньо. Нам потрібно доповнити ці методи мікрорентгенівським або інфрачервоним аналізом, який може виявити продукти розпаду, як-от ті ж самі пентавалентні сполуки арсену.

Зокрема, вчені продемонстрували одну практичну, неінвазивну техніку, яку можна використовувати безпосередньо в музеях: зовнішня відбивальна інфрачервона спектроскопія. Цей метод, як пояснюють дослідники, надзвичайно чутливий до інфрачервоних сигналів продуктів деградації, які містять пентавалентний арсен. Це дозволяє реставраторам на макрорівні визначати, які саме ділянки пошкоджені, і допомагає у подальшому цільовому мікрозондуванні та рентгенівському аналізі для визначення точного стану пошкоджень.

Це, друзі, як мати своєрідний «рентгенівський зір» для картин. Завдяки цій новій стратегії, ми зможемо раніше виявляти проблему і краще захищати культурну спадщину. Робота команди, про яку йде мова, опублікована у виданні Science Advances, і це, безумовно, величезний крок уперед для збереження світового мистецтва.

Ось такі новини зі світу високих технологій на службі історії! Бережіть себе і свої улюблені картини!
Дякую, що читали! До зустрічі.