"І хто це там до нас прийшов?", — питаю я, відкриваючи вхідні двері, почувши що хтось шкрябає назовні. Ха! Так це ж наш друзяка-пес Тоббі! І почалося: віляння хвостом, шкірення від радісної зустрічі в Новому році, обіймашки й тіскання. І, зрештою, пес типу каже, "Гайда на прогулянку!". А ми такі: "Уже йдемо!". Бо надворі така краса і стільки снігу, що гріх не взяти санчата і не піти на круту гірку в березовий гай.
Hello! I am Tobby! Do you like me? / Привіт. Я — пес Тоббі!
Одразу уточню, що Тоббі — сусідський дворовий пес не на прив'язі, і наш постійний компаньйон у піших прогулянках до лісу. Не знаю, як він відчув, що ми йдемо гуляти? Бо ж добрячий мінус за вікном: на вулиці повний морозний штиль і ні душі довкола. Але пес опинився у потрібному місці, в потрібний момент.
Snow in my garden / Оце в нас стільки снігу в садку
Це самий товариський пес з усіх, яких я знаю. Відкрита собача душа й завжди усміхнена морда. Він побачить тебе за кілометр, і навіть перебуваючи в товаристві інших собак на вільному вигулі, одразу кардинально міняє свої плани. Типу "Хлопці, мені час бігти, бувайте!", і приєднується до нашої компанії.
An allusion to the snow-covered winter pastoral of Bruegel's paintings / Алюзія на зимову пастораль картин Брейгеля
Кататися з Тоббі на санчатах, це — справжнісіньке комік-шоу. Насмієшься так, що потім, нахапавшись морозного повітря, ще півгодини відкашлюєшся. І цього разу було так само. Але як із ним весело! А ще Тоббі завжди концепційний на фото. Як-от, зокрема, на цьому — просто модель! Застигла динаміка, момент зосередження (нагострені вуха) і таке невимушене любування засніженою пасторалю. Красунчик! Ну просто пес на фоні зимових пейзажів нідерландця Брейгеля. Бо це фото дуже нагадує мені одну з картин художника. Заради цікавості можете погуглити.
It's me in the forest / А це я крокую лісовою стежкою
У лісі Тоббі зазвичай чітко тримається стежки. А тут раптом в яру, повз який вела лісова стежка, якою ми вже верталися додому, наче знікуди вистрибнув заяць. Пес його одразу помітив, і миттю дьорнув за ним, летючи на повній швидкості, сподіваючись упіймати. І, здавалося, ось-ось схопить сіроманця за хвіст. Нас теж охопив азарт спостереження. І ми такі в групі підтримки: "Тоббі, давай, давай!". Але... під круту гірку, майже під кутом 90 градусів (а ще сніг), хвацько вистрибнути як зайцю Тоббі не вдалося. Бо добре вгодована дупка і коротенькі ніжки потягнули його назад. Вжух скотився наш друзяка-пес із гірки донизу! Ааа... Ми помирали від сміху, спостерігаючи провальний фінал цього хороброго полювання. А пес скавчав через невдачу і свою поразку. Це так було відчутно в його засмученому голосі. Бідолаха. Ясна річ, що ми його пожаліли. Та він не довго був засмучений. Люблю таких собак і людей.
Just five minutes of phytodesign during a walk in the forest / Хвилинка фітодизайну під час прогулянки в лісі
Ох, стільки з Тоббі було всіляких курйозних пригод під час наших спільних прогулянок до лісу. Про всі так одразу й не розповім. Але їх цінність у тому, що завжди є що згадати. Я взагалі люблю моменти, коли є що згадати. І сьогодні цей милий друзяка-пес вчергове зробив наш незабутній день.
Our birch grove. Twilight / Наш березовий гай. Вечоріє. Нормально ми так прогулялися й покаталися на санчатах
Thank you for your visit to my blog! Good luck! / Дякую за читання! Усім вітання від Тоббі!
Looks like you and Toby had a wonderful walk
Thanks for joining Wednesday Walk :), I truly enjoy exploring the world virtually each Wednesday seeing walks from all around the globe and feeling I am there and experiencing it all myself, such as I did in your post just now :)
Many thanks for your feedback and support! The walk with Tobby was really wonderful. Have a nice day!
Thanks you to have a nice day
Гарнюча собача морда))
Це ви ще не бачили, як ця морда всміхається! Загалом, пес дуже позитивний і компанійський. :)
Приблизно такого собоцюгу потрібно моєму батькові до заміського будинку. Може в цьому році з'явиться))
Це якщо вашому татові потрібен собака як товариш, а не охоронець. Бо з цього такий сторожовий пес,
що хто б ще його поохороняв. :) Десь повіятися — це на раз. Удома йому не сидиться. У нас теж свого часу був такий самий гультяй, поки не викрали. Пошуки результатів не дали. Тому лишилися тільки спогади про чотирилапого друга, який в морозну зиму 2014 знайшов у нас прихисток.