Сьогодні подивилася інтерв'ю з Пітером Померанцевим, де він сказав одну дуже мудру річ: "Пропаганда працює, коли вона легітимізує найгірше, що вже є в нас самих. Це не те, що людина була білою та пухнастою, послухала Кісельова та стала поганою. Ні. Ця людина завжди була поганою, а Кісельов просто дозволяє їй бути поганою...". Кому, як не Пітерові це знати, адже він спеціалізується на викритті методів російської пропаганди.
Я раніше вже писала про те, що "звір приходить із середини нас" (думка з роману Вільяма Ґолдінґа "Володар мух"). А це пишу для тих, хто ще досі намагається виправдати садистську природу росіянина зомбуванням телевізора. Телевізор в даному випадку діє за принципом мікрохвильовки. Бо, перефразовуючи думку Пітера Померанцева, треба вже мати всередині себе звіра, щоб, отримавши з телевізора офіційний дозвіл на сіяння зла (підігріти це зло до потрібної температури), випустити внутрішню людську потвору на волю.
Як російські військові випустили своїх внутрішніх гієн назовні і зграєю (бо поодинці вони не такі "герої") влаштували масакру в Київській області, — ми вже знаємо. Я навіть у статті однієї української журналістки, якій вдалося виїхати з Бучі, місяць тому читала, як протягом кількох днів на її очах відбулася трансформація образу росіянина. А саме: від доброго визволителя, який прийшов нас "рятувати" — до жорстокого садиста, який почав нас убивати.
Вбивають та ґвалтують росіяни задля маніакальної насолоди і самоствердження, крадуть і руйнують — через чорну заздрість і свою бідність. Я назавжди запам'ятаю фразу, яку російські потвори написали на вхідних дверях однієї з пограбованих ними квартир в Ірпені: "Кто вам разрєшил жить красіво?".
Ця фраза, між іншим, кореспондує з наративом російської культури, який, приблизно, звучить так: "Ми раніше жили в лайні, ми живемо в лайні зараз і хочемо, щоб решта світу жила так, як ми". І все тому, що Росія не поважає жодних кордонів, жодної нації у світі, їй байдуже до людських цінностей цівілізованого світу, бо Росія вважає себе особливою.
Росія може прожити без ватерклозету (хоча російські військові вивезли унітазів, як трофеї, з України чимало), але не може прожити без власної удушливої величі. Але за всією цією величчю насправді криється повна порожнеча, нескінченна чорна діра, пекло. А з чорних дір, як ми знаємо з фантастичних фільмів та хорору, завжди вилазять потвори-убивці, аби чинити у світі зло. Тільки в Україні перед нашими очима постає не моторошне кіно, а страшна реальність.
Для допису, як своєрідний антидот російській пропаганді, я використала красномовні малюнки дітей арт-студії Aza Nizi Maza (Харків), які два місяці від початку війни жили, творили і продовжують творити в Харківському метро. Про них писала іноземна преса, а нещодавно на одній із площ у Відні відбувалася виставка цих та інших робіт у форматі open air.