I love April, I love the April forest and garden. This is a special unique time when the trees are still leafless and there is a carpet of the first flowers under my feet... I didn't want to miss it, so I'm here again. How quickly everything changes in the forest! The snowdrops have almost faded and my favorite anemones have come to the fore.
Я люблю квітень, люблю квітневий ліс та сад. Особлива унікальна пора, коли дерева ще безлисті, а під ногами килим із перших квітів... Я не хотіла це пропустити, тому я знову тут. Як швидко все міняється у природі лісу, проліски вже майже відцвіли і на перший план вийшли мої улюблені анемони.
Finally I got out into the woods. The sun was so bright today. This green color, this color of victory over winter has always brought me into a kind of euphoria. Life once again conquers death. Elven glades, that's what I once called these anemone thickets in the beech forest.
But now I can't be happy. For today the orcs want to rule this world, led by their ruler, the eye of Mordor. We will be able to defeat the enemy only if all nations unite... Ukrainians themselves will not succeed. Do not try to sit on two chairs at the same time, our dear allies. Don't wait for thousands of new deaths to give us the weapons we need. Unpunished evil has the ability to spread quickly.
Нарешті вибралася у ліс. Сонце таке яскраве нині було... Цей зелений колір, цей колір перемоги над зимою завжди вводив мене в якусь ейфорію. Життя вкотре перемагає смерть. Ельфійські поляни, — так я колись назвала ці зарості анемон у буковому лісі, адже я велика прихильниця творчості Толкіна (я про це навіть і сама забула, але останні події нагадали:(
Але нині я не можу радіти. Бо нині цим світом хочуть правити орки на чолі з їхнім володарем — оком Мордору. Перемогти ворога ми зможемо лише, якщо об'єднаються всі народи... Самим українцям це не вийде. Не намагайтеся сидіти водночас на двох стільцях, дорогі наші союзники. Не чекайте на тисячі нових смертей, щоб надати нам важку і необхідну зброю. Непокаране зло має властивість швидко розповсюджуватись.
The more beauty I see, the greater the pity for all the innocent victims. You can't even breathe this clean air on your full chest, some stone is lying on my heart.
It is difficult to photograph this beauty today due to the excessively bright sun. These tiny flowers seem to shine with white or yellow lights. And I compare them with the souls of my Ukrainian brothers who are circling here above the earth. They are waiting for our revenge. It is difficult to live when there is hatred in your heart. But our enemies leave us no choice.
Чим більшу красу бачу, тим більший жаль за всіма невинно убієнними. Навіть дихати на повні груди цим чистим повітрям не виходить, якийсь камінь на них лежить.
Сфотографувати цю красу сьогодні важкувато через надміру сильне сонце. Ці крихітні квіти наче сяють білими чи жовтими світлами. І я їх порівнюю з душами моїх братів українців, які кружляють тут, над землею. Вони чекають на нашу помсту. Тяжко жити, коли у серці ненависть. Але наші вороги не залишають нам вибору.
Я не знаю коли прийде справжня радість. Спочатку перемога, потім сльози, потім багаторічна праця, щоб відбудувати руїни...
А зараз сльози клубком стоять у горлі, як і рядки недописаних віршів.
Я вимкнула інтернет, але вимкнути думки не виходить. Мій розум констатує цю красу, але душа почувається розгубленою дитиною.
Не дивилась сьогодні новини, не читала інших постів, тому не знаю, що сьогодні трапилося. Увечері слухала, як тріщать дрова у полум'ї. Ще трохи холодно, потрібно палити в печі. Врешті на мене найшов певний спокій, але тут у телефоні почала вити сирена повітряної тривоги...
Війна.
Боже, тут тільки твоя рука здатна захистити.
I do not know when joy will come. First there will be victory, then tears, then many years of work to rebuild the ruins...
And now there are tears in my throat but not in my eyes. As well as lines of unfinished poems.
I turned off the Internet, but I can't turn off my thoughts. My mind states this beauty, but the soul feels like a confused child.
I didn't watch the news today, I didn't read other posts, so I don't know what happened today.
In the evening I listened to the wood crackling in the flames in the oven. Eventually I found some peace, but here the siren of the air alarm began to sound in the phone.
The war.
Так, це страшні відчуття. Наче і дивишся на всю красу природи навколо, але радості і спокою вона не дає, лише якесь передчуття, що і ця краса під загрозою... Напевне, це вже ПТРС (((
Так, я з вами згідна! Відчуття загрози нікуди не зникає.
Дякую за відгук!🇺🇦
@tipu curate
Upvoted 👌 (Mana: 250/500) Liquid rewards.
@staywithukraine, @tipu thanks 🙏