"Christ was born! Let's praise him!"
Yesterday, I was with Maxim in the center of Lviv. We wanted to go there for Christmas, but then it was windy and raining.
Христос Народився! Славімо його!
Вчора були з Максимом в центрі Львова. Ми хотіли піти туди на Різдво, але тоді було вітряно і добряче дощило.
We walked along the central street of the city, which was always filled with tourists, students, passers-by and merchants. Along the avenue there were rows of Christmas fairs, bright lights, music, crowds of people were walking from everywhere.
But this year the square was almost empty. The Christmas tree that stood in the middle of the square turned out to be without decorations.
Maxim said that there used to be big, beautiful gifts near the Christmas tree and it was fun to look at day and night thanks to the lights and balls on it. "Some sad Christmas this year," he told me quietly.
So there is really nothing to be happy about. It is probably a good thing that the government did not invest money in Christmas tree decorations. Now it is important for us to prioritize our military who are holding the line of defense there in the East of our bloody country.
Ми йшли центральною вулицею міста, яка завжди була заповнена туристами, студентами, перехожим і торговцями. Вздовж алеї стояли ряди різдвяного ярмарку, яскраві вогні, музика, звідусіль йшли юрби людей.
Але в цьому році площа була майже порожньою. Ялинка, яка стояла посеред площі виявилася без прикрас.
Максим сказав, що біля ялинки колись стояли великі красиві подарунки і на неї можна було вдень і вночі весело споглядати завдяки вогням і кулькам на ній. "Якесь сумне Різдво в цьому році" сказав він мені тихо-тихо.
Так і справді нема чому радіти. Напевно добре, що влада не вклала гроші в прикраси до ялинки. Зараз нам важливо віддавати перевагу нашим військовим, які тримають лінію оборони там, на Сході нашої закривавленої країни.
I really want the whole world to know that 158 rockets and shaheed drones flew into my city that night, destroying kindergartens, schools, residential buildings and human lives!!! From 3 to 9 in the morning, the enemy attacked.
I held my son in my arms, leaning against the wall of the house. And he already weighs 25 kg. Where else did we have to go? We are at home! We are the hosts here. I don't want to run away anymore. A sad Christmas, a sad new year, My son's sad winter holidays. Why do world officials turn a blind eye to our grief and pain?
Я дуже хочу, щоб цілий світ знав, що цієї ночі в моє місто летіли 158 ракет і дронів-шахедів, які зруйнували дитячі садки, школи, житлові будинки і людські, життя!!! З 3 до 9 ранку ворог атакував.
Я тримала свого сина на руках, притискаючись до стіни будинку. А він важить вже 25 кг. Куди нам було іти? Ми в себе вдома! Ми тут Господарі. Я так не хочу нікуди більше втікати. Сумне Різдво, сумний новий рік, Сумні зимові канікули мого сина. Чому світові чиновники закривають очі на наше горе і біль?
You know what I find strange? That acquaintances slept soundly, that people avoided talking about that night, that a friend was worried about the children getting enough sleep and going to clubs early, and not about whether they would be alive, that none of my neighbors were really worried. And this day could not be. And I could also be gone. It seemed to me at night that all the people believed that it would pass them by. Shahed drones were flying on the outskirts of the city. I could hear the explosions and it was loud enough. I was very scared. I was afraid to hear any sound, and the silence made me even more afraid. Sorry to write about this again. It's good that we're whole and it's good that I'm writing, because no one wants to talk about it. I always wonder how military widows and mothers endure their grief,
I also need to be strong, resilient to such events, and I also have to make a plan "in case of something unexpected". We have to learn to live on, no matter what, because we preserve the language, customs and culture of our people. We are the code of the Ukrainian nation! Each Ukrainian carries the DNA of a free and independent people!
Thank you for attention.
Знаєте, що мені дивно? Що знайомі міцно спали, що люди уникають розмов про цю ніч, що подруга хвилювалися, щоб діти виспалися і пішли рано на гуртки, а не про те, чи вони будуть живими, що ніхто з моїх сусідів не зовсім хвилювався. А цього лня могло вже не бути і мене могло вже не бути. Мені вночі здавалося, що всі люди вірили, що їх це мине. Дрони-шахеди літали на околицях міста. Вибухи мені було чутно і було достатньо гучно. Я дуже злякалася. Я боялася почути якийсь звук, а від тиші мені ставало ще страшніше. Вибачте, що я знову про це пишу. Добре, що ми цілі і добре, що я пишу, бо ніхто про це не хоче розмовляти. Я завжди дивуюся як вдови і матері військових витримують своє горе.
Мені також потрібно бути сильною, витривалою до таких подій, а ще я маю скласти план "вразі чогось несподіваного". Нам треба навчитися жити далі, незважаючи ні на що, тому що ми зберігаємо мову, звичаї і культуру нашого народу. Ми і є код української нації! Кожен з українців є несе в собі ДНК вільного і незалежного народу!
Дякую за увагу.
That’s so painful and I feel bad for the people of Ukraine
No condition is permanent and I’m sure this phase will be over
Thank you for your comment and support. Ukraine must persevere in the struggle, we have strong soldiers and a great thirst for independence.
Ми обов'язково витримаємо.
Ми не вмємо здаватись, а упертості в нас хоч відбавляй...
Тримаємось, допомагаємо та продовжуємо вірити в "Диво"
Так, ви праві!