UA/EN Коли закінчиться війна | When will the war end

Людям ніщо не заважає мріяти, навіть війна. У нас все сумно, підприємства закривають, бо немає шляхів, як збувати сировину. Як каже директор підприємства, моря перекриті, а по залізничній дорозі перевозити дуже дорого коштує. Уявіть собі, тонна концентрату коштує дев'яносто доларів. Українська залізниця вимушена зараз піднімати ціну на перевозку. Ціна за перевозку коштує сімдесят доларів. То виходить, що одна тонна сировини коштує двадцять доларів. То дуже велика шкода.

Саме цьому наші підприємства у місті тимчасово консервують, бо сировину не рентабельно переправляти. І якщо раніше багато людей працювало на 2/3 ставки, то зараз з першого серпня всі металургійні підприємства консервують аж до листопада. Це війна і жити у цих умовах може не кожен. Я поки працюю, але з острахом чекаю на перше серпня. За що жити, як жити? Але, мріяти ніхто не забороняє!

У мене мрії кардинально змінилися, вони стали такими простими, навіть смішно. Ось наприклад, коли закінчиться війна, я буду знову працювати! Я хочу працювати! Буде зарплата, нехай не велика, але стабільно! А ще я мрію з першої післявоєнної зарплати купити ось таку схему, бісер до неї, та вишити її. Тризуб, символ України, фото на прев'ю. Це мої мрії. Вони комусь здаються смішними, але, як є. Мріями ми зараз всі живемо, і я мрію. Про мир та про просте людське щастя, про улюблену справу, хобі, роботу. Це так добре, коли немає сирен, небо чисте, і місто працює як годинник...

   Дякую

Фото з сайту мого улюбленого онлайн магазину:
https://golka.com.ua

________🇺🇦________

Nothing stops people from dreaming, not even war. Everything is sad here, enterprises are closing because there are no ways to sell raw materials. As the director of the company says, the seas are blocked, and it is very expensive to transport by rail. Imagine, a ton of concentrate costs ninety dollars. Ukrainian Railways is now forced to raise the price of transportation. The price for transportation is seventy dollars. It turns out that one ton of raw materials costs twenty dollars. That is a great pity.

This is why our enterprises in the city are temporarily canning, because it is not profitable to transport raw materials. And if earlier many people worked at 2/3 of the rate, now from the first of August, all metallurgical enterprises are canning until November. This is a war and not everyone can live in these conditions. I am still working, but I am anxiously waiting for the first of August. What to live for, how to live? But nobody forbids you to dream!

My dreams have changed radically, they have become so simple, even ridiculous. For example, when the war ends, I will work again! I want to work! There will be a salary, even if it is not big, but stable! And I also dream of buying such a scheme, beads for it, and embroidering it with my first post-war salary. These are my dreams. They seem funny to some, but they are. We all live in dreams now, and I dream. About peace and simple human happiness, about a favorite business, hobby, work. It's so good when there are no sirens, the sky is clear and the city runs like clockwork...