Привіт, друзі.
Сьогодні в мене буде певна розсинхронізація між світлинами та текстом, бо світлини я зробила заздалегідь — приблизно тиждень тому, коли була гарна погода, теплий вечір і красивий захід сонця. Я тоді гуляла й не могла не зробити фото, думала при нагоді опублікувати. Сьогодні ця нагода нібито настала… принаймні я так думала вчора. Але війна внесла свої корективи.
Я не можу нічого не сказати про те, що сьогодні трапилося. А трапилася чергова масована атака. Так, вони відбуваються майже щоночі: здебільшого атакують прифронтові міста, на захід долітає рідше. Але сьогодні долетіло. Маємо влучання, зокрема у багатоповерхівку в Тернополі, де на даний момент уже 10 загиблих і кілька десятків поранених. Моє співчуття родинам загиблих. Є численні влучання в енергооб’єкти, і не тільки.
У нас сьогодні одразу вимкнули світло. Я знаю, це не новина, і я не хочу співчуття — особливо від тих людей, у яких на сході та півночі світла зараз немає частіше, ніж є. І не тому, що енергетики не хочуть ділитися, а тому, що система не може: росіяни вибивають розподільчі підстанції, і енергетики фізично не в стані перекинути енергію із заходу на схід. Так сталося, що запасів енергії було більше саме тут, на заході, і останнім часом світло у нас майже не вимикали. Але згори, мабуть, вирішили, що ті, хто тут відчуває себе далеко від війни, не повинні так відчувати. Щоб нагадати нам: війна — жорстока, війна на виживання українського народу, і вона триває.
Ми маємо справу з екзистенційною загрозою. Вони хочуть знищити нас фізично, ментально, морально. Ми тримаємося вже майже чотири роки. Є моменти, коли дуже важко. Є моменти, коли просто важко. Легко — немає. Зараз — один із тих моментів, коли важко дуже, ще й морально. Уся ця корупція в органах влади… ми давно знали, що вона є, але тепер багато випливає на поверхню. Дехто знаходить у цьому виправдання своєму небажанню воювати чи донатити. Просування росіян місцями значні, на жаль. І ми іноді просто не хочемо звертати на це увагу.
Але такі дні, як сьогодні, нагадують нам, жителям тилу: війна триває. Така ж кривава, як захід сонця на цих фото. Але війна — некрасива, вона потворна й страшна.
Природа ж, навпаки, хоч іноді й буває жорстокою, але залишається мудрою і справедливою, і тому красивою.
Сподіваюся, що природа знайде спосіб прибрати зі свого тіла оцю язву — це смердюче болото під назвою Росія.
