Останній раз я бачив як росте мак ще в дитинстві, у бабусі на городі, пам'ятаю той неймовірний смак маленьких чорних зерняток, які витрушував з голівки в долоню. Тоді і думки в голові не було, що з того можна зробити наркотики. І з тих пір ніде не доводилось бачити стебла маку.
Аж раптом вчора, під час прогулянки, натрапив на одинокий росточек маку посеред польового різнотрав'я. І одразу по справжньому кайфонув від давніх спогадів дитинства - літніх канікул у бабусі з дідусем, коли не було ні телефонів, ні гаджетів, ні навіть телевізора, але кожен день був наповнений змістом. Ех, чим старше стаєш, тим більше сентиментів за собою помічаєш...
