Літо цього року виявилося жарким і дуже сонячним. І цей день не був винятком. Повітря протягом ночі, наче, зовсім не охололо, а вранці вже була нестерпна спека, кам’яне місто світилося. Я сидів удома цілий день. На щастя, тут було не так спекотно, але врятувало, що єдине вікно кімнати було звернене на південний захід, і прямі промені дійшли до кімнати лише ввечері. День пройшов непомітно, і тепер промінь сонячного світла почав повзати по стіні.
Швидко зібравшись, я буквально вириваюсь із спеки, яка починає заливати приміщення, потрапляючи в прохолоду входу. Повільно спускаючись сходами, відчиняючи металеві двері сходів, я опиняюся на вулиці. Двір поглинений тінню будинку. Все навколо, здається, насичене теплом; повітря майже нерухоме.
На дорогах менше автомобілів, але більше людей ходить. Я вибираю тихі вулиці, які розташовані подалі від популярних пішохідних маршрутів. Повільно бреде серед будинків, занурених у спокій. Навколо все, здається, заснуло. Мені подобається цей спокій, і я занурююся в стан спокою.
Сонячне світло почало змінювати свій відтінок. Сонце вже ховалося за будинками. Я трохи прискорююсь і мчу на захід, через блоки, до річки. Деякі подвір’я, ще освітлені золотими променями, інші вже заповнювали тінь. Зараз частина будинку, дивовижний вигляд зачаровує. Схил заросли травами, іскристим простором річки, і нескінченне небо відкрилося очам. Захоплений, я на мить гальмую, ніби дихаючи цією приголомшливою красою, щоб краще зберегти її в моїй пам’яті.
Я швидко біжу по сходах, переходжу дорогу, що йде вздовж річки, і опиняюся на бетонному березі. Я йду по річці; тут не так багато людей; немає шуму і суєти. Хтось неквапливо прогулюється, хтось сидить на бетонному бордюрі. Я теж зупиняюся. Я відчув легкий рух повітря по шкірі, приносячи прохолоду. Сірий штучний камінь наповнений теплом, накопиченим протягом усього дня, сидячи на ньому, я відчуваю, як без жалю він випромінює дар сонця.
По-перше, я спостерігаю, як люди проходять повз. Молоді та у віці, поодинці та в компаніях, вони повільно блукають річкою. Дуже багато пар на їх тлі думка про самотність якось мерехтить, але одразу ж розчиняється в навколишній красі.
Я сідаю, звернувшись до води. Місце тут не звичайне - стріла - Ока впадає у Волгу. Вже звикли до брухту неба, обмеженого багатоповерхівками, тепер відкриті простори здаються нескінченними. Сонце вже стало золотистим, поширивши перед собою іскристий шлях. Я дивлюся тільки на неї. Річ думок замовкне, магічне заклинання зачаровує.
Але потім зірка почервоніла і ледь не зникла за обрій. І я повинен йти додому. Я швидко піднімаюся сходами вгору. Я оглядаюсь лише тоді, коли вже закінчу підйом, щоб перевести дух. Обрій став рожевим, і небо, здається, ще не потемніло.
Так багато людей - це люди, які гуляють, але я швидко перетворююсь на тиху, добре відому вулицю, на яку я ходив до школи. Тут, оточений будинками, сонячне світло більше не проникає, і сутінки виповзають з кутів, вже занурившись у темряву.
Я встигаю повернутися ще до того, як включиться світло. Знову прохолодний вхід та гарячі обійми квартири - я знову вдома.
Hot Day Adventure
Summer this year turned out to be hot and very sunny. And this day was no exception. The air during the night, as if, did not cool down at all, and in the morning there was already unbearable heat, the stone city glowed. I sat at home all day. Fortunately, it wasn’t so hot here, it saved that the only window of the room was facing south-west, and direct rays reached the room only in the evening. The day passed unnoticed, and now a ray of sunlight began to creep along the wall.
Having quickly gathered, I literally break out of the heat, which begins to flood the room, falling into the coolness of the entrance. Slowly down the stairs, opening the metal door of the staircase, I find myself on the street. The yard is absorbed in the shadow of the house. Everything around seems to be saturated with heat; the air is almost motionless.
There are fewer cars on the roads, but there are more people walking. I choose quiet streets that lie away from popular walking routes. Slowly delirious among the houses immersed in calm. Around everything seems to be half asleep. I enjoy this serenity, and I plunge into a state of peace.
Sunlight began to change its hue. The sun was already hidden behind the houses. I speed up a little and rush west, through the blocks, to the river. Some courtyards, still lit by golden rays, others already filled in the shade. Now the part of the house, the amazing view captivates. The slope overgrown with herbs, the sparkling expanse of the river, and the endless sky open to the eyes. Fascinated, I slow down for a moment, as if breathing in this stunning beauty, in order to better preserve it in my memory.
I quickly run down the stairs, cross the road running along the river, and find myself on a concrete bank. I walk along the river; there are not so many people here; there is no noise and fuss. Some are leisurely strolling, someone is sitting on a concrete curb. I stop too. I felt a slight movement of air on the skin, bringing coolness. The gray artificial stone is filled with the heat accumulated over the whole day, sitting on it, I feel how, without regret, it radiates the gift of the sun.
First, I watch people passing by. Young and in age, alone and in companies, they slowly wander along the river. A lot of couples, against their background, the thought of loneliness somehow flickers, but immediately dissolves in the surrounding beauty.
I sit down, facing the water. The place here is not ordinary - the arrow - the Oka flows into the Volga. Already accustomed to a scrap of the sky, bounded by high-rise buildings, now the open spaces seem endless. The sun had already turned golden, spreading a sparkling path in front of it. I look only at her. A swarm of thoughts falls silent, a magical spell mesmerizes.
But then the star turned red and almost disappeared over the horizon. And I have to go home. I quickly climb the stairs up. I look around only when I’m already finishing the climb so that I can catch my breath. The horizon turned pink, and the sky does not seem to think to darken yet.
So many people are people walking around, but I quickly turn into a quiet, well-known street that I used to go to school on. Here, surrounded by buildings, sunset light no longer penetrates, and twilight creeps out from the corners already plunged into darkness.
I have time to return even before the lights turn on. Again the cool entrance and the hot embrace of the apartment - I'm back at home.