Весна поки що радує сонячними теплими днями. Сніг швидко зійшов, і лише в безнадійній тіні ще можна послизнутися на його залишках. Навіть тюльпани повилазили на світ божий, наче говорять нам: "квіточок замовляли? Ми вже скоро!".
І нарешті дійшли мої руки до старого батьківського винограду. Він тут росте років 40, але ніколи не мав грамотної обрізки. Бо в наших краях раніше взагалі ніхто не вирощував винограду. Вірніше, навіть спроби його виростити закінчувались плачевно: холодно у нас було, не витримувала лоза. Аж поки звідкись люди привезли оці прості сорти, типу Ізабелли. І почалося!
В кого виноград гарно розрісся, - ділилися з сусідами та родичами. Хто вмів виростити живці, міг продавати на базарі. От так і мій покійний нині батько колись отримав від сусіда саджанець. А як за ним доглядати - не знав. Робив, як люди казали або як сам придумав. Та виноградом ми об'їдалися щороку, він був завжди у великій кількості. От тільки ріс по деревах, і густий був настільки, що не до всіх грон можна було дістатися.
Я ж ще минулого року надумала відновити цю лозу. Прорідила як могла, перемістила основні рукави на ті місця, де вони мають бути. Ціль - омолодити лозу. Виростити молоді рукави, щоб можна було зрізати оці старі товсті стовбури.
Цієї весни вже було легше розібратися в плутанині гілок. Обрізала більше, ніж залишила. Та вже маю два відростки знизу лози, які зможуть стати основними рукавами в майбутньому. Ось так, покроково, потихеньку і рухаємся до повного оновлення!
