Черговий ракетний терор накрив сьогодні зранку і без того пошматовану рашистським залізяччям Україну...
Звуки сирен, а згодом - і вибухів,застали мене із песиками у лісі. І - всі заплановані важливі справи пішли шкереберть. Виїхати вчасно до лікаря в столицю ми не змогли. Не хочеться ризикувати отим життям, яке ти довірила спеціалістам, щоб ЖИТИ.
Дуже багато передумано. Безліч несподіваних асоціацій прийшли в голову. Але основного второпати не здатен, мабуть, ніхто із притомних людей: для чого росіянці нищать нас? Вони що, проти життя в принципі? Яка остаточна ціль кожного із тих, хто задумав нести смерть та руйнування, і кожного, хто виконує ці 'завдання'? Людьми нікого із перерахованих персонажів назвати не можу. Людина створена жити і бути щасливою, приносячи світу розвиток, технології для зручного комфортного життя, красу та добро навколишньому середовищу. Той, хто планує та реалізує війни, - йому не місце серед людей.
Але є інша асоціація. Досить печальна, як на мене.
Коли до нас навесні 22-го зайшли окупанти, вони вже знали, кого вбивати. Адреси військових, ветеранів, поліцейських були у них в руках. Звідки? Думаю, не із-за кордону вони їх отримали. Недарма в кожному окупованому селі чи місті знаходились особи, що по-лихварськи їздили разом із орками на БТРах. Наче однополчани. Свої... Гидко згадувати побачену власними очима картину: із вікна на горищі було добре видно рух вояк-окупантів і їх техніки. Мчить рашистський БТР грунтовою дорогою, наверху з автоматами орки, і... чувак із вулиці неподалік нашої. Він показав отим гнидам місцезнаходження котеджного містечка, і вони там 'окопались'. Грабуючи домівки та не даючи спокою людям.
Ці спогади виникли вже по дорозі в Київ (питання все одно вирішувати потрібно, від цього залежить життя). Заїхали на заправку. А там - ось така картинка. Недавно роботу цієї мережі АЗС дійсно зупинила податкова. Довго вони не могли працювати, а ми - заправлятися. Але таки добилися свого і вже відкрились. Важко не погодитись із написом: під час війни таких речей не мало би бути з боку своїх.
Київ після ракетного терору зустрів нас величезним смогом, який розносило вітром від пожежі на складах. Тут впали уламки рашистської ракети. Вже вечором стало відомо про загиблих та поранених працівників. Загиблих. І поранених. А ми їдемо лікувати своє життя. А вони - загиблі. І поранені...
Вибачте за круговерть слів, та це безумство варварів-сусідів ніколи не вкладеться у нормальні речення...
Вони - проти життя. Навіть свого. Вони - зло. Бо несуть смерті невинним мирним людям. На жаль, це - не тільки про рашистських окупантів.
Боляче.
Тримаймося, ми-то з вами - точно ЗА ЖИТТЯ!✌️
Дякую за допис. І окремо за присоромлення «внутрішніх ворогів».
Тримаймося!!! Гарне повідомлення, сподіваюсь лікар зробив свою справу і вже краще