Цього року черешні в нашому регіоні не вродили, мабуть змерзли. Лише одне дерево у батьків в саду обіцяло хоч якийсь урожай. Проте коли черешні почали червоніти, пішли кількаденні дощі. Дощі - це дуже погана погода для черешень, вони починають гнити. Ці ще були недозрілі, коли задощило на декілька днів, тому вони не встигли зігнити, але потім настала душна та парка погода, черешні почали дозрівати, але процес було запущено і з'явилось і багато гнилих ягід. А ще прогноз погоди пообіцяв нам знову дощову погоду, то ж ще кілька днів дощу ці черешні точно б не витримали.
Тому я взяв легку складану драбину, відерце з гачком та й пішов обривати черешні, щоб хоч чимось поласувати. Не можу сказати, що це було легко, бо черешні були на кінчиках гілок, а гілки тонкі і до них важко було сперти драбину, але якось я це питання вирішив. А ще було багато вже гнилих ягід, які доводилося викидати, що сповільнювало процес, а ще від соку руки ставали дуже липкими. Ну і ще можна згадати страшну задушливу спеку, що не надто сприяло концентрації в намаганні якось не впасти з драбини, що ледь трималася своєї опори. Ага, ще відерце мало м'яку, не жорстку ручку, то ж коли я його переставляв, то був постійно ризик, що всі мої черешні висипляться через зміщення балансу і точки рівноваги.
Мені вдалося все ж нарвати повне відерце черешень, це були майже всі більш-менш цілі ягоди, які мені вдалося дістати. Вдома я промив усі черешні під краном і розгорнув їх на деці, щоб вони просохли.
Половину з тих черешень, що я нарвав, я віддав сестрі, а решту ми потихеньку дзьобали - я, дружина та трошки Даринка. Маркіянові черешні зовсім не сподобалися.
А наступного дня таки була буря. Оце такі хмари, що були перед зливою:
