Привіт усім, сьогодні спробую навести свою думку щодо тематики спільноти. Історія заздрощів є давньою. Мені часто говорять, що люди роблять мені прикро через свою Заздрість. Але мені насправді нема чого заздрити. Я звичайна жінка, живу звичайним життям як усі. Тому кожен з моїх "друзів" знаходить своє.
Напевно тому мене так зацікавила ця тема. Чому? І навіщо?
Наприклад, чому люди порівнюють себе з кимось? Ми всі різні, навіть близнюки є насправді різними особистостями. Навіть якщо вам здається, що люди в подібних умовах і ситуаціях- це насправді не так.
Не вмію я заздрити. Я можу щиро радіти успіхам іншого. Або не звертати увагу на щось неважливе для мене. В мене насправді є чим зайнятися, крім того, щоб стежити за чиїмось життям.
Hello everyone, today I will try to give my opinion on the topic of the community. The history of jealousy is ancient. I am often told that people make me sad because of their Envy. But I really have nothing to envy. I am an ordinary woman, living an ordinary life like everyone else. Therefore, each of my "friends" finds his own.
That's probably why I was so interested in this topic. Why? And why?
For example, why do people compare themselves to someone else? We are all different, even twins are really different personalities. Even if it seems to you that people are in similar conditions and situations, this is not true.
I can't be jealous. I can sincerely rejoice in the success of another. Or not to pay attention to something unimportant to me. I actually have other things to do besides keep an eye on someone's life.
Зараз під час війни ця ситуація загострилася.
-Поїхала за кордон- у Львові спокійно, для чого виїзджати!
-Пішла на роботу- співробітниці шепочуться, що я заробляю такі гроші як вони в дитячому садку.
-Поїхала я по містам Польщі відвідати красиві замки, костели- знову невдоволені співробітниці, що як я можу собі отак їздити по Польщі, а вони ніколи не виїжджали з свого маленького містечка.
-Поїхала я в Італію на відпочинок і побачитися з мамою, це вже верхівка всього- мої співробітниці першими бачили мої фотографії, але вже не лишилося більше слів.
*Now, during the war, this situation has worsened.
- I went abroad - it's quiet in Lviv, why go away!
- I went to work - co-workers whisper that I earn such money as they do in kindergarten.
- I went to the cities of Poland to visit beautiful castles, churches - the employees were again dissatisfied that how could I travel around Poland like this, and they never left their small town.
- I went to Italy for vacation and to see my mother, this is already the top of everything - my co-workers were the first to see my photos, but there were no more words left.*
Не вмію про когось писати, хай кожен пише про себе сам!
Для мене вся оця заздрісна ситуація пов'язана з низьким рівнем виховання і культури. Часом я чула як молоденькі співробітниці пліткують про когось. Я роблю вигляд, що нічого не розумію. Але думаю, що вони так кожному "промивають кістки".
Для чого їм це?
Потім дівчата обмовляють один одного з іншими людьми.
Це якесь зачароване коло!
I don't know how to write about someone, let everyone write about himself!
For me, this whole envious situation is connected with a low level of education and culture. Sometimes I heard young female employees gossiping about someone. I pretend I don't understand anything. But I think that they "wash the bones" of everyone.
Why do they feel it?
Then the girls gossip about each other and other people.
It's a vicious circle!
Я думаю, що кожна людина унікальна, і в кожного є можливість робити те, що він хоче. Зараз мені Бог дає мені можливість зрозуміти життя в Євросоюзі. А ще все, що зі мною відбувається насправді спонтанно і не заплановано.
I think that every person is unique and everyone has the opportunity to do what they want. Now God is giving me the opportunity to understand life in the European Union. And everything that happens to me is actually spontaneous and unplanned.
Знаєте що, я така смішна, що з слізьми на очах радію своїй подрузі Наталі, яка знайшла своє кохання майже в 50 років. А ще я плачу від щастя, бо переміг Усик, і наші українські дівчата з синхронного плавання, і Калуш. Мені вкрай важко змусити себе дивитися новини з України, але я радію успіхам в бою з нелюдами росії. Хай їхній рід закінчиться в Україні. Хай росіяни мимолюють ще тисячоліттями прощення за заподіяне горе українцям. Вони також заздрять Україні, що та змогла навіть спробувати податися в НАТО і в ЄС.
Україна- найкраща земля в світі!
Українці найкращі люди на землі! Слава ЗСУ!
Дякую мамі, що я українка!
You know what, I'm so funny that with tears in my eyes I'm happy for my friend Natalie, who found her love at almost 50 years old. And I'm also crying from happiness, because Usyk won, and our Ukrainian synchronized swimming girls, and Kalush. It is extremely difficult for me to force myself to watch news from Ukraine, but I am happy for the success in the fight against the inhumans of Russia. Let their family end in Ukraine. Let the Russians beg for forgiveness for thousands of years more for the grief caused to Ukrainians. They are also jealous of Ukraine, which was able to even try to join NATO and the EU.
Ukraine is the best country in the world!
Ukrainians are the best people on earth! Glory to the Armed Forces!
I thank my mother that I am Ukrainian!
Ти, справжня українка, що любить свою землю. Ще дуже маленькою ти заспівала свою першу пісню, якої тебе навчила бабця Оля. Це була пісня "Україночка", яку співала Оксана Білозір.
Я вже тепер так не вважаю. Справжні українці боронять нашу землю і підтримують економіку країни. Я поїхала і тепер не знаю як мені бути.