85 років тому, 3 листопада, у лісовому урочищі Сандармох, у Карелії, енкаведисти розстріляли тих, кого я досі люблю і ким досі захоплююся. Українська інтелігенція, цвіт нації, авангард культури 20-х років минулого століття були насмерть пронизані свинцевими кулями сталінського режиму.
These days, 85 years ago, terrible crimes of Soviet Russia took place in Sandarmokh. Enkavedists in the cold forests of Karelia shot those whom I still love and admire. In the autumn of 1937, almost all the intelligentsia of my country, the entire Ukrainian cultural vanguard of the 20s of the last century, were destroyed.
'Death of Orpheus' (1875) by Gustave Courtois
Про них мало що знає світ. Ба більше, не всі українці мають уявлення, що це були за люди, і якої величини був їхній внесок у розвиток нашого мистецтва, науки, історії. Лесь Курбас, Микола Зеров, Микола Куліш, Валер'ян Поліщук та Валер'ян Підмогильний, Степан Рудницький... Усі вони 85 років тому перетворилися на ліс хрестів у місцях масових розстрілів. Бо "винні" були лише в тому, що були українцями, носіями української ідентичності.
Les Kurbas, Mykola Zerov, Mykola Kulish, Valerian Polishchuk and Valerian Pidmogilnyi, Stepan Rudnytskyi... All of them 85 years ago turned into a forest of crosses at the places of mass executions. Because they were "guilty" only because they were Ukrainians, bearers of Ukrainian identity.
На якому щаблі розвитку нині перебувала б наша країна, якби не страшний радянський терор, який в реєнкарнованому вигляді знову прийшов на наші землі нищити і вбивати нас у 21 столітті? Якби не наші мужні ЗСУ і наш сьогоднішній колективний, шалений супротив безжальній машині Зла, ми мали б черговий Сандармох. Його тінь вже лягла на могили з хрестами в лісах на Харківщині. Страшна й явна паралель із могилами розстріляного Відродження у Карелії.
У п'ятничний день поезії #fridaypoem, ініційований @lilideleopolis, в ці останні дні панування Золотої Осені, я хочу поділитися поезією Миколи Зерова, в якій поєдналися невимовна краса його слова і тепло людських почуттів. Згадайте й пам'яніть розстріляну душу в осінні дні "останнього тепла", прочитавши цей лаконічний, мелодійний вірш.
ПРАОСІНЬ
Як ніжна праосінь ти йдеш моїми снами;
Мов китиці калин рожевієш устами,
Очима темними, мов вереснева ніч,
Округлістю тьм’яних, алебастрових пліч
Ти невідступно скрізь з моїми почуттями.
Проміння слів твоїх стоцвітними огнями,
Стожарами мені горить у далині.
Ти давню праосінь нагадуєш мені:
Широколанний степ, бліді свічада ставу,
Берегових грабів грезет і злотоглави,
Повітря з синього і золотого скла
І благодатний дар останнього тепла.
Микола Зеров
Ми не лише тепер можемо уявити, а й відчути та побачити на власні очі масштаби страшних злочинів радянської влади, які мали місце в нашому трагічному минулому. Минулому, яке для більшості досі лишається непізнаним. Часто через банальне небажання знати свою історію.
We can not only now imagine but also feel and see with our own eyes the scale of the terrible crimes of the Soviet government, which took place in our tragic past. Today we are dealing with the same enemy. And we will never forget or forgive him for his crimes, either from our past, or from the present. We must destroy this Evil forever.
У нинішньому, реальному часі ці масштаби не менше шокуючі. Бо ворог той самий, так само безжальний і потворний, ненаситний і нелюдяний. І ми ніколи не забудемо і не пробачимо йому його злочинів ані з нашого минулого, ані теперішнього. Ми маємо знищити це Зло назавжди.
Thank you for your attention!
The rewards earned on this comment will go directly to the people( @ua-promoter ) sharing the post on Twitter as long as they are registered with @poshtoken. Sign up at https://hiveposh.com.