Ці фото ще зі сонячного вересня давно у мене в чернетках. Мені дуже хотілося написати чи знайти про них відповідні поетичні рядки та взяти участь в ініціативі #fridaypoem від @lilideleopolis.
Ці великі соковиті плоди схожі мені і на серця, такі з теплі і живі. Схожі і на планети, адже беруть від сонця світло і тепло.
І ось сьогодні натрапила на рядки,які точно передають мої думки, проте у вишуканій формі.
Як добре, що існує мистецтво! Воно допомагає нам пережити складні часи, які зараз тривають. До вашої уваги класика української літератури.
°°°
Я люблю, як буває осінню
пахне яблуками у хаті.
Он лежать вони, повні просині,
повні сонця, немов на святі;
крутобокі і вітром точені,
на весілля десь приурочені,
повисають на гільце зрубане
і самі бубонять, як бубони...
Звуться зорями і ранетами,
повні пахощів, соком гожі,
доспівали попід планетами,
і планети — на них же схожі.
Мились росами десь під тучею,
в землю падали в добрім літі,
і ставала земля пахучою,
ніби яблуко на орбіті...
(Андрій Малишко)
Щиро дякую за участь в ініціативі. Гарні фото та чудова поезія, яку хочеться перечитувати.
Соковито як. Клас!