Привіт, привіт!
Ось, знову оце весняне загострення почуттів. Хочеться чоловічого тепла, ласки. Я вже 6 років одна. Одинокою себе не можу назвати, у мене є син, є кілька робіт, щоб часу було обмаль думати про свої бажання. Але я маю уявлення чоловіка, якого хочу бачити біля себе. Я чітко знаю чого хочу, і кого хочу.
Весна дарує нам очікування на розвинення нового, ось так з бруньок виростають повністю нові молоденькі листочки, вони ніжно-зелені. Оновлюється вся природа. Оновлюємося і ми, навіть того не підозрюємо.
Я відчуваю, що маю багато чого для свого чоловіка. Я маю массу досвіду від попередніх стосунків, хороших і не дуже. Було по різному.
Я аналізую свої помилки, цей досвід є безцінний, він залишився навіки. Але його вже достатньо! Досить досвіду, я хочу кохати, поринути ,як дівчинка, у почуття.
Один у мене для надхнення, один для розмов, інший для допомоги. А мені потрібен один чоловік,
лише один.
Мені пишуть багато, хлопці, молоденькі, пропонують інтим, бо що мені втрачати (по їх словах) .
Інший подзвонив і кликав на каву, я відповіла, що мушу подумати з ким залишити сина, і була кількахвилинна мовчанка.
"Сина? В тебе є син?"
"Ну, що це проблема? Що я в 36 маю сина!"
Інший пише реально муру, на яку навіть часу шкода для читання. І ще кілька дивних кадрів, що в другому повідомленні вже люблять і скучають.
Ось і підходжу до розуміння, що мій син- моя опора і підтримка. Він мене вміє заспокоїти. Він мене розуміє. Тому я завжди виберу сина, поміж усії цих хлопаків.
Але не думайте, я люблю чоловіків, поважаю, люблю з ними спілкуватися, в мене є кілька друзів чоловіків- так порадив психолог. І ще психолог сказав, що це нормально переживати такі емоції.
Але я вже не переживаю. Я свідомо готова слідувати одною, шляхом який мені передбачений.
Моя прабабуся Тетяна після війни залишилася сама з трьома дітьми.
Моя бабуся Ольга рано стала вдовою і сама виховувала двох дітей.
Моя мама Оксана виховувала мене одною.
І я виховую сама свого сина. Я надіюся, що на ньому закінчаться ці одинокі історії.
Жінки в моїй родині були і є красивими, розумними, освідченими, самотніми.
Тому я працюю, і працюю. Займаюся спортом, дотримуюся певних харчових обмежень, слідкую за зовнішнім і внутрішнім світом. Цього тижня пройшла планову перевірку жіночих органів. "Ви здорові, ще можете народити до сорока". Яка гарна новина! Здорова жінка, із здоровою дитиною не потрібна чоловікам!
Одного разу мене здивовано спитав старший чоловік -"чому?"
" Не знаю! Бояться мене чи що. Мабуть хробаки матимуть, що їсти, як чоловікам не треба."
"Як хробаки, така файна, чому?"
"Тоді файно будуть хробаки їсти!"
А поки я живу, буду насолоджуватися кожним днем, кожною хвилиною життя, незалежно чи буду самотньою чи ні!
Дуже відверто, шкода що так виходить.
В моєму розумінні стосунки мають бути лише одні і назавжди. І це і є запорукою щастя. Але світ ламається, в більшості випадків люди не ставляться до стосунків як до чогось такого, що другої спроби бути не може.
Як виправити цю ситуацію, що склалася в світі - в мене немає відповіді, усе вже зайшло занадто далеко. Слова "вічні цінності" стають синонімом застарілого, ретроградного, такого, що стоїть на заваді прогресу. Але в стосунках, на мою думку, так званий прогрес навпаки шкодить, зменшує шанс на щасливе сімейне життя.
Але в будь-якому разі бажаю знайти своє щастя, не дивлячись на всі перешкоди!
Дякую, в мені ще жевріє НАДІЯ. Не дарма ж мене так назвали. Можливо хтось з чоловіків так само чекає на свою жінку, і ми нарешті знайдемося в цьому метушливому місті.
Відкрив пост, але так вийшло що першим прочитав коментар до нього... Я теж той дивак що "один раз і назавжди...", мені якось казали що не ті я книжки читав... а зараз взагалі хто щось читає??
Психологія - я теж цікавлюся психологією, та вона інколи шокує Латвак М.Є. Казав що "Надія це перше що треба вбити"... Я вже не знаю скільки я сам, останні півроку ще більше сам, ніж передостанні три... Саме болючіше не можу бачити сина щодня, а та втіха що він вже не маленький і я йому вже менш потрібний... це ж просто примара. Якби вона хоч на мить уявила(хоч теоретично) що буде жити без сина, а я навпаки з ним - можливо і була б сім'я цінністю, а думки що можна жити по іншому і не літали б у голові.
Не всіх психологів треба слухати, а надіятися на все краще.... і самому щось робити, хоч трішки, а житя далі допоможе..
Так, я вас розумію. Я також хотіла "раз і назавжди". І, на жаль найбільше від цього страждають діти! Мій син не бачив нормальної сім'ї, я боюсь що він не уявляє собі як це має бути , і чи зможе в майбутньому збудувати і втримати свою?
Але пост не про це, вибачте, якщо зачепила вашу чоловічу гідність.
Та нічого Ви не зачепили)) Стосовно "збудувати і втримати" це не так однозначно залежить від ситуації як від виховання...хоча і воно... Сім'я сім'єю, але нинішнє життя, школа, друзі - тут так багато всіляких але...))
У мене багато думок і мабуть я їх оформлю в окремий пост;))) Приємно, що цей допис спричинив до бесіди у коментарях! Так тримати!!
Так, дякую. Думки в голос.