Noise, uproar and madness of the station... Different people, different dreams, different roads. Everything mixes into a ball. It's amazing how long I haven't seen this station, probably the last time I was here was last year... Before the war. And then, after February 24, this station became a sacred break into peaceful life, a kind of ground zero for thousands of refugees from the war zone. Some came to settle here in the western region of our country, while others sought peace abroad.
God, I hope those days are over.
And now the station lives its traditional life. I even had a kind of solemn high mood when I recently went to the village by electric train. Still, the spirit of wandering reigns here.
I like traveling by trains. It's so romantic.
Шум, галас і божевілля вокзалу... Різні люди, різні мрії, різні дороги. Все змішується у клубок. Як давно я не бачила цього вокзалу, дивовжино, мабуть востаннє я була тут ще минулого року... До війни. А потім, після 24 лютого цей вокзал став священною перерпавою у мирне життя, своєрідною точкою нуль для тисяч переселенців з зони бойових дій. Хтось приїхав, щоб осісти тут, у західному регіоні країни, а інші шукали спокою далі, за кордоном.
Боже, сподіваюсь ці часи вже позаду.
А зараз вокзал живе своїм традиційним життям. У мене навіть з'явився якийсь урочистий піднесений настрій, коли я нещодавно поїхала в село електричкою. Все таки тут панує дух мандрів.
Люблю подорожувати саме потягами. Це так романтично.
Beautiful photography! Thank you so very much for sharing.
Thanks for your comment:)